Дiдовi спогади - 7

(вірш  сьомий )

В перші дні війни, шалені,
Нас спіткало стільки лих…
Безліч вбитих, полонені,
І відсталі  від своїх.

Ті, останні, десь лісами
Пробивались до своїх.
Одні вкупі, інші саме.
Гріх за це карати їх.

Але наші «особісти»,
Не зважаючи на гріх.
Пильнували чітко, чисто,
Арештовуючи  їх.

Дуже добрі були справи,
Наших доблесних полків.
Їм  поповнювали лави,
Батальйони «штрафників».

Хто попав в полону хвилі,
Змити  гріх  прийшла пора…
І штурмують «ДОТ» на схилі,
Роти «грішних» під «ура».

Привертали увагу,
«Добровольці» з «Гулагу».
Тих  штовхали у бій
Мов, таких не жалій…

*   *   *
Уповільнюючи кроки,
Не здається «німчура».
Ще тяжких чотири роки,
Ми з ним бились – під «ура».

І, ще в сорок другім році
Міць була, на його боці.
А за рік, він  від кордону
Здолав шлях до річки Дону.

Ще й на сльози нашим вдовам,
Опинився під  Ростовом.
На Донбасі та в Криму,
Теж, на жаль, везло йому.

І направив ворог сили,
На круті Кавказькі схили.
Сталінграду ж по  дорозі
Обійти  він був не в змозі.

Треба вірний захід  вжити,
Щоб те місто захопити…
І зустрілися дві сили,
Де одна одну  знесиле.

Є якісь рішучі дії,
У стратегії війни.
Хто їх перший заподіє,
Успіх, тим несуть вони.

Осідлали вороги,
Річки Волги береги.
Хоч не мало було «дзвону»:
-Не здолали перепону.

В ті далекі, грізні дні,
Німці  в сварці - не одні.
Як відомо у тій бійці,
З ними бились  італійці.

І в Берліні, і в Мілані,
Гіркий спомин на роки.
- На Мамаєвім кургані,
Смерть несуть більшовики.

Бій гуде – гримить на схилі,
Кров вирує у воді.
А круті, холодні хвилі
Не блакитні, а руді.

Дід нервово сіпав вуха,
Згадуючи хід подій.
Кожен мовчки пильно слухав,
Жахи тих далеких  дій.
(буде далі)