МоI шляхи

Давно пішов у світ широкий,
Навчався жити у людей,
Не був із ними одинокий
І не ховав від них очей.

Душа моя була відкрита,
За це, бувало, і страждав.
Дорога ріп’яхами вкрита,
Про це тоді іще не знав.

Вони впиналися у душу,
І біль нестерпною була.
Від них очиститись я мушу,
Щоб не було на серці зла.

Робив усе, як мати вчила,
Старався жити у добрі.
Вона в дитинстві говорила:
«Живи у мирі із людьми.

Вмій цінувати їхнє слово,
Навчайся слухати людей,
І не базікай безтолково,
І не ховай від них очей.

Дивись відкритими очима,
Відчуй душею їх тепло».
Вже осінь землю листям вкрила,
Білки ховаються в дупло.

Похмурі дні вже наступають,
Стають холодними вітри,
Останні врожаї збирають,
Щоб їх на зиму зберегти.

Давно дідусь я для онуків,
Радію, дивлячись на них.
Все менш стає пташиних звуків,
І ліс неначебто затих

Зозулі голосу не чути,
Курличуть в небі журавлі,
І літо тепле не вернути,
Такий порядок на Землі.

Волосся вкрилось сивиною,
Роки іду по цій Землі,
Багато йде людей зі мною,
Долаєм разом ми шляхи.

Я людям вдячний за науку,
Вона мені допомогла,
Незгоди  пережити в скруту,
І до мети мене вела.

Вже час і підсумок підбити,
Простіть, коли був не правий,
Все поспішав, щоб все зробити,
Ну, що подієш – шлях такий.