Дiдовi спогади -4

(вірш  четвертий)

Є кругом «робоча сила»,
Розквітай країно мила.
А  якщо не вистачає,
Про те – Берія подбає.

Генерали  кріплять шпали,
Щоб Вождя не забували.
Та не ті, що на петлицях,
А під рейсу - в рукавицях.

Ті – на «Біломорканалі»,
В крутих схилах - замість палі.
Інші – в лісі  на повалі,
В горах десь, на перевалі.

Звести міг хтось негайно,
І життя  нанівець.
Якщо  десь неохайно,
Зуживав олівець.

Необачливе слово:
-І «путівка в Гулаг».
Скільки там помилково,
З гнило їх бідолах?

Дід пригладив сиві вуса,
Знову звів до стелі очі.
І згадавши про Ісуса,
Похрестився серед ночі.

*   *   *
Різне, брат, траплялося
З нами в ті роки.
Довго ще  з’являлися,
В ніч  більшовики.

Нас, до речі, менше стало,
Бо загинуло немало.
КДБ – нечиста сила.
На третину десь, згубила.

Хто бурхливо, інші тихо,
Та здолали і те лихо.
Не дай Боже вам і в сні,
Щоб приснились ті «пісні».

Коли вдови голосили,
В Бога смерть собі просили.
Я б жінкам нашим, за муки,
Цілував щоденно руки.

Звівши руку до вуха,
Дід  прискіпливо слухав.
-Чи не сипить вже сніг?
То схожу  «за поріг»…

Крекче.., хукав на руки,
Певно  добрий мороз.
-Досить горя онуки,
Розповім вам  про «СОЗ»
*   *   *
Той, хто пережив те лихо,
Жили дальше, жили тихо.
Дні точилися  повільно,
Не в тюрмі, та і не вільно.

Щоб покинути село,
В той час шляху не було.
Влада пильно про нас дбала,
Паспортів не видавала.

Парубки, ті змогу мали,
Через армію втікали.
Після служби, як відомо,
Не верталися додому.

Ми ж шляхів не вибирали,
Все робили, що казали.
А у «СОЗі» у ті дні
Нам лічили трудодні.

Відробив колгоспник день,
Має залік – трудодень.
Як напружена пора,
Маєш в день – і півтора.

Помічник у тракториста,
Мав десь, трудоднів під триста.
З бригадиром хто у мирі,
Мав за рік – сотні чотири.

В кінці року мали плату,
-Зернову натуроплату.
А платили  від душі,
Керівні товариші.

Так наприклад, нам у «СОЗі»,
При його нікчемній змозі,
За тяжкий робочий день,
-Грамів двісті трудодень.

Хоч «співай», хоч «голоси»,
Але більше - не проси.
Бо на жаль  його нема.
Все пішло у «закрома».

*   *   *
Дід, спустивши ноги з печі,
Ніс прочистив не до речі.
Душогрійку мовчки стяг,
Позіхаючи протяг:

-Я життя свого без спину,
Розповів вам половину.
Завтра знайдемо годину,
І на другу половину.

Хоч ви  слухачі охочі,
Часу мабуть, за півночі.
То давайте спочивати,
Незабаром  вже й вставати.

Засопіли слухачі,
Дід замовк - притих  вночі
Зморений солодким сном,
Стих і вітер за вікном.
(далі буде)