Дiдовi спогади-3

(вірш  третій)
Голод,ГУЛАГ.

Любий Вождь у ту годину,
Звів в могилу  половину
Вірних   ленінській ідеї,
Що боролися за неї.

Пам’ятаю сніг, та холод,
А в країні страшний голод.
Як страждали наші люди -
Мертвяки валялись всюди.

Це Господнє  покарання
За його не шанування.
І від спогадів отих
Дід на печі, знов притих.

Віру в Господа, що мали,
В душах грішних  зруйнували.
Під коморами  дзвіниці,
Рідна хата без божниці.

Боже-Господи прости
За нелюдські  дії.
Понівечили хрести
Звірі – лиходії.

Ще й тепер, серед ночі
В дні, вже нашої скрути,
Голодні, ті очі
Не дають нам заснути.

Щоб забути той голод,
Прошу Бога без меж –
Не дай голод, та холод
Пережити вам теж.

По теплу, як весною
Проросла лобода,
Не такою  страшною
Вже, була та біда…

З кожним днем забувалася
Та, гірка  лобода.
Збігло все, вгамувалося,
Як весіння вода.
*   *   *
А за те, що страждали,
Ми  сильнішими стали.
Бо як раз у ті роки,
Ми всі були – більшовики.

«На дворі ми і в конторі,
Ми в майстерні і коморі,
Ми на полі, ми на волі,
Ми в вагоні і в загоні».

А других, що теж при ділі,
Турбували інші цілі.
Ті копали,  садовили,
Ґвалтували та губили.

Вибивали згоду:
-Ти ворог народу.
А залякано радів
Тільки той, хто «не сидів».

Та на жаль, як раз тоді
Не сиділи, лиш руді.
Бо вели до Ягоди,
Не питаючи  згоди.

- А за що ж хоч забирали,
Тих безвинних серед ночі?
Досконально про те знали,
До жорстоких справ охочі.
*  *  *
Вождь, нам був  рідніше Бога,
Тільки з ним, брат,  перемога.
А кому вожді не рідні,
Для суспільства ті – негідні.

Позбувались пільг та благ,
Шлях  один у них – «Гулаг».
Мав і я  вже зрілий вік,
То був тридцять  сьомий рік.
*   *   *
Потім став Єжов карати,
Від Вождя діждався страти.
Потім  «третя серія» -
«Лаврентій Павлович  Берія».

І при ньому  людей били,
Забирали,   садовили.
Та одних було за що,
Інших  просто – «ні за що».

За буряк,  за картоплину,
За  ідею, за цеглину.
Серед них шалена сила,
Тих, що мати  народила.

Садовили – за  п’ятак,
А частіш – «за просто так».
Мов, на зборах задрімав,
Вчасно руку не підняв.

Хтось «сидів» за анекдоти,
Що були не - «за», а - «проти».
Той за те, що десь невдало,
Хліба в полі зібрав мало.

Той посіяв  не в той час,
Значить  ворог – проти нас.
І рахували сосен крони,
Людом  напхані  вагони.

Знов заплющивши очі,
Дід до печі при ник.
З його вуст серед ночі,
Вчув я жалібний скрик.
*   *   *
(далі буде)