Дiдовi спогади -1

Твір про життя  батька.
Написаний з одинадцяти віршів,
під кінець минулого століття, в 1999 році,
Відкорегований в 2012 році.

(вірш перший)
Революція,безвладдя.

Стогне вітер, виє в печі,
Дід болів десь, не до речі.
Тлів огарочок свічі,
Бо не спалось у ночі.

…За яку ж то провину,
Завели нас в оману.
Довели Батьківщину
До інфарктного стану.

Дід бурчав, та тихо  охав,
Що то в біса за єпоха?
Ніби  і не кріпосні,
А життя - немов у сні.

Не співаємо пісні,
Не радіємо весні…
Знов бурчить про якесь лихо…
Промисловість гинє тихо...
*   *   *
Діду?– просять онучата,
Щоб розмову розпочати.
Ти нам казку не кажи,
Про дитинство розкажи.

Як прийшла Радянська Влада?
Як фашиста били – гада?
А  коли ти маєш змогу,
То згадай про Перемогу?

Що ж, сказав дід для зачатку?
Розпочну тоді  спочатку…

Скільки ж було мені років?
Як порушив мир та спокій,
Цар російський, Миколай?
Мабуть шість, а ну стривай?

Дійсно шість. Бо одинадцять,
Та плюс шість, як раз сімнадцять.
Відказавшись від престолу,
Цар  зробив країну «голу».

Перейшло все іншій владі,
Десь в далекім Петрограді.
І прийшли більшовики
Не на мить, а на віки.

Після того… почалося,
Все робилось, що моглося.
Бо бажали – навіки,
Не лише більшовики.

Польське панство та германці,
Брали  владу - лихоманці.
Десь червоні, а десь білі,
Вирізали села цілі.

Там Денікін, тут Петлюра,
Рвали владу – в  три алюри.
За горою – у Витовці,
Правлять бал свої – махновці.

Навкулачки – кум на свата,
А з обрізом, брат на брата.
Кожним  розум свій керує,
Кров кипить – життя вирує.

При такій до нас увазі,
Всяк  підвладний і образі.
Тож  не мало від тих лих,
Постраждало і малих.

Пам’ятаю, раз улітку,
Десь перед обідом,
Пас кобилу нашу – Квітку,
Я  з сусідським дідом.

Проїжджають  молодці,
По рушниці – у руці.
Той, що їхав - «кособокий»,
На кобилу кинув око.

Розсідлав свого коня,
І до Квітки – навмання.
Щось бурчить, та когось лає,
А мою – мерщій сідлає.

Та поїхати не зміг,
Бог  тоді нам допоміг.
Необ’їжджена кобила,
Ледве з ніг його не збила.

Нам на щастя, їм на зло,
Того разу повезло.
Бо в Божках  сім’ю згубили,
Через норови кобили.
       *   *   *
(далі буде  см- "Помнил как то, ране дед")