Хват-Хват В ожидании тела томилась Душа...

В ожидании тела стояла Душа –
И томилась, дрожала в надежде:
«Может быть, вот сейчас, мне дадут малыша
 Хоть немого, хоть пусть без одежды?!

Как  же очередь длИнна и нет ей конца!
Ну когда же черед мой настанет?
Как  бесчувственны, глУхи чужие сердца?
Неужели в них лед не растает!?»

Ночь кончалась. Несчастная эта душа –
Малыша, как назло, не хватило…
Так бывает: тем – все, а другим – ни шиша.
И отчаянье душу скрутило…

Звезды гасли. И месяц ушел не спеша –
До  страданий чужих всем нет дела.
Постояла душа, да и прочь отошла.
А потом в небеса отлетела…

**************************************

В очікуванні тіла вся маялась Душа
Томилася в надії та тремтіла:
«Чим я не заслужила, чи я не хороша?!
Тож дайте малюка, я так його хотіла!»

А черга без кінця – ледь-ледь собі повзе.
«Коли ж то час, нарешті, мій настане?!
Невже – сьогодні знов не повезе?
Одна лишуся стояти  в тумані?»

Ніч добігала до кінця. Не пощастило!
Нічого не отримала душа…
То є життя. Ну а життю властиво:
Тім – все дається, іншим –ні гроша.

Вже згасли зірки й місяць в камишах –
До бід чужих ніхто не має діла…
Постояла у відчаї обділена душа.
А потім в небо мовчки одлетіла.