Ты гнув мій метал, неначе папір,
Крізь безліч пасток пробирався,
Напевно, так сильно буть поруч хотів,
Що думки бажання боявся.
Спинявся спочити і далі йшов,
Розбив поруч табір зухвало,
Укотре запитую: "За що? Про що?"
Ти вперто : "Таке маю право!
Ти - жінка, тому я тебе покорю!
Не силою, але примушу -
Душею всією тебе полюблю,
І клятва моя непорушна!
Я буду надійне постійне плече,
Як стомишся, можеш обпертись,
Набридне втікати і не утечеш,
Й почуєш тоді стогін серця."
Лицар
© Copyright: Вита Парфенович, 2012
Свидетельство о публикации №112092006720
Свидетельство о публикации №112092006720
Рецензии
В прошлый раз ходила вокруг этого стиха кругами, не нашла слов, сегодня повтор истории)
Рыцари ой какие разные бывают) Спасибо за стих!
Ксана Поликарпова 20.02.2014 02:25 • Заявить о нарушении
Рыцари ой какие разные бывают) Спасибо за стих!
Ксана Поликарпова 20.02.2014 02:25 • Заявить о нарушении