Вересень. Вировец Лариса

Земляника по осени винно кислит,
Даже чуду положено время.
Не раздуешь закат, что признанья хранит,
У любви не попросишь прощенья.
Беззащитно белеют на черной гряде
Поздноцветно-осенние плети:
Дождались, распустились, но короток день –
Ладно, осень по-дружески светит.
Написала б такое… Но хватит ли слов?
Привкус горький почувствуешь в строфах…

Почему не звонишь, не тревожишь мне снов?
Приходи, я смелю тебе кофе…

***

Оригинал: «Сентябрь...»  Вировец Лариса

Кислий смак винограду у пізніх суниць...
Диво добре, коли воно вчасне.
Не гукнеш до кохання: «Стривай, повернись!»,
не роздмухаєш вечір, що гасне.
Безпорадно біліють на чорній землі
пізньоцвіту осіннього стебла...
Дочекались відпустки – а дні замалі.
Добре, осінь по-дружньому тепла.
Написала б таке... Та не вистачить слів –
ти відчуєш цей присмак гіркавий...

Чом не дзвониш? Мій вересень збляк і змілів...
Приїзди, я змелю тобі кави.