Бiдолага мати i хворий син

Його матінка звалася Оля
І Микола, татусь в нього був.
Та недовго, бо скоро недоля,
Відібрала. Пішов, десь, загув!

Так жили собі вдвох. Ще змалечку,
Хлопчик матінку дуже любив,
Та з роками хлопчини сердечко
Почорствіло, Степан захворів!

Мама пильно з дитинства повчала:
" Сину, любий, не здумай курить!
Ані пити. Горілка - то чари,
З нею душу ти можеш згубить!"

Тож було йому вже вісімнадцять,
Як почав син її випивать,
По кутках, очумілий, тиняться
І на мами благання плювать.

Час ішов, хлопець зовсім дорослий.
З клубу пізно вертатись почав.
Щоб не бачила матінка, зовсім,
Десь ночами Степан пропадав.

Хвилювалася Оля, вмоляла:
" Синку, милий, що сталось, скажи!"
Та у відповідь чулося мало -
Лиш погані слова й матюки!

Зовсім бідная засумувала,
Серце Оленьки стало слабке.
Пішла в поле, далеко і впала -
Ні душі. Лише вітер гуде!

Коли врано Степан став тверезим,
Дуже їсти схотілось йому -
Не пахтить мамин борщ, лиш замерзла
У куточку вода в банячку.

Щож це діється - холодно в хаті,
Серце тьохнуло - мабуть біда!
Деж поділась рідненькая матір?
Подалася, понеслась куда?

Із сусідами довго шукали,
Скрізь питали, - не видів ніхто...
А над матір'ю, воронь кружляла,
Лише каркала: " ЧОму? За що?"