Мені все рівно, знаєш, не біда!
І все одно, що ти не помічаєш,
Що я жива, що я все відчуваю,
Що кожне слово в душу запада.
Я знаю, в цьому винна я сама,
Я знаю, я сама цього хотіла.
Душа моя, була колись ти ціла,
Тепер уламки лиш хова пітьма...
Собі я протирічила завжди,
Що можу я? Лиш плакати й жалітись.
Це легше, ніж на помилках навчитись
І щось в собі змінити. Та зажди!
Закарбувались в пам'яті слова,
Що ти мене колись образив ними.
І, хоч мені нічого ти не винен,
Та я жива! Ти чуєш? Я жива!
А може, щось зламалось у мені?
І жарти, що здавалися смішними,
Раптово стали грубими і злими,
Й навіюють мені думки сумні.
Та що зі мною сталось? Що таке?
У голові туман, я, певне, марю!
А сонце знову затулили хмари,
Мов щастя, швидкоплинне і стрімке.
2 лютого 2011
Марення
© Copyright: Катя Сирко, 2012
Свидетельство о публикации №112091910089
Свидетельство о публикации №112091910089
Рецензии
Искренно, романтично, легко и красиво! Спасибо, Катя, очень нравится! Дальнейших успехов!
Арсений Черкасов 16.03.2013 22:57 • Заявить о нарушении
Арсений Черкасов 16.03.2013 22:57 • Заявить о нарушении
Если честно, не ожидала таких характеристик как "романтично" и "легко"! Всегда описывала его для себя просто как поток воспаленной и наболевшей мысли. Удивили)
Спасибо большое! И Вам успешного творчества!
Катя Сирко 19.03.2013 03:29 Заявить о нарушении
Спасибо большое! И Вам успешного творчества!
Катя Сирко 19.03.2013 03:29 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.