Несво часний пророк

 Несвоєчасний пророк.     Володимир Маковський.
Колись по небу десь далеко,
Летів стурбований лелека,
Ніс немовлятко у хустинці
Та, заблукавши у хмаринці,
Здійснити змушений посадку
У аварійному порядку
На найбільш пристойну стріху
Хазяям принісши втіху –
Таку гарнесеньку дитинку,
Як намальовану картинку,
Що оченята, що уста…
Зрозуміли тато й мама,
Що дитина не проста!
Щось у ній не з цього світу –
Не бувають такі діти,
А воно ж іще малеча
Каже надрозумні речі.
Хоч вони не розуміють,
Перепитувать не сміють
Щоб не сердити дитину,
Що говорить без упину.
Тож призвали мудреця –
Із обителі отця,
Що розумівся на писанні
Та знав усе про дні останні.
Заходить пан-отець до хати
Щоби дитинку розпитати
Про що вона там сповіщає
І що таке секретне знає.
Але не встиг іще отець
Собі підсунути стілець
І роздивитись немовля –
Воно до нього промовля
- Ну нарешті вже прийшов
І мене таки знайшов,
Тепер вже слухай та нотуй,
А потім іншим розтолкуй.
Ченець діставши олівця,
Вже став записувать слівця,
Що немовлятко говорило,
Як на даху загуркотіло.
І входить в хату той лелека,
Що дитя ніс із далека,
Бере у дзьоба немовля
Та летить з ним у поля
За ліси, за сині гори…
- Ой! – кричить матуся – горе!
Татко рве собі волосся
- Як лелеці це вдалося
В небо підняти велику дитину,
Що уже держить голову й спину?!
Мерщій давайте щось робити!
Ченець їм – Заспокойтесь, діти!
Це їх вразило, як грім,
Тиша гнітюча заповнила дім…
- Що ви кажете, пан-отче,
Де тепер наш бідний хлопчик?
Біжимо мерщій із хати,
Щоб його нам розшукати!
-Не треба вам його шукати,
Ви тепер повинні знати,
Та дитина був пророк
Та не вийшов йому строк,
Він народитись мав пізніше,
Тому так чудно нас залишив.
Та те, що він устиг сказати,
Я все ж зумів занотувати,
Але сказать не можу вам
Бо жахаюся і сам
Та трясусь, мов в лихоманці,
Розповім я вам уранці.
Заспокойтесь, тато й мати,
А поки лягайте спати.
Я ляжу тут, коло віконця,
Щоб зустрівши промінь сонця,
Та зібравшись добре з духом,
Таке скажу – аби хто слухав
Про наше близьке майбуття,
Яке чекає нас життя
Але усе те буде зранку,
А зараз дайте мені чарку
Горілочки, що поміцніше,
І зараз хай панує тиша.
Та ранком пан-отець як встав,
Позабував усе, що знав!
Десь ділися його нотатки,
Тепер про них нема і згадки.
Про що у тім пророцтві йшлося,
Мені підслухать довелося,
Я б розповів вам, та лелека
На мене зирка знедалека.
Він клацає дзьобом, хита головою,
Забрати, бач хоче мене із собою.
Я мушу мовчати, хоч знаю що буде,
Ось вип’ю горілки – про все я забуду.
А зранку прокинусь – лелеки немає,
Далеко під хмарами десь він літає.
Голівка у мене з похмілля болить,
О людоньки добрі, чи є що налить?!
А людоньки добрі завжди наливають
Бо достеменно вони уже знають –
Не треба трезвіти давати пророкам
Й життя буде далі іти рік за роком.

5.09.2012р. Благовещенский монастырь «Киевский Назарет»
Я думаю, что Вам, уважаемый читатель, понравится это стихотворение Владимира Маковского из Киева.