Ты половец, ты правнук печенега...

Ты половец, ты правнук печенега,
чужою мукою, чужою Меккой.
Я  жду тебя и твоего набега,
На сих ветрах, с горя черна пол века.
Стоят в степи братья мои, курганами.
На стольный Киев движется орда.
Мы встретимся и будем мы врагами.
Заточен меч мой, ждёт его страда.
Ты хищник. Ты кочевник, дурман ночи.
Турецким зельем растревожил бездну.
Мне пленницею быть и сном на очи
за сто печалей от себя, - ко сну.
Я – тень. Тебя заговорю, заворожу.
Душа болеет горестно в кольчуге.
Я знаю всё. Но тайны не нарушу,
что мы с тобою не враги, а други.
Казачий сын. Написано в глазах,
при чём же здесь мечеть и полумесяц?
И с кем же ты идёшь?! Орду послал аллах,
И отчим с ней,- предательством замесят.
Руби меня, не можешь – целься с лука!
О ты, что мог бы быть моим любимым!-
В твоих глазах бездонная разлука,
А ты походом в земли мои с дымом.
И вот тебе расплата и порфира –
Руку  опустишь, медлишь вдруг, средь боя.
Щемит в тебе, та тень моею верой,
А ты и сам не знаешь, что с тобою. 
 

Пер. по стихотв. Л.Костенко:

Ти половець, ти правнук печеніга,
з чужої муки і з чужої Мекки.
Я жду тебе, і я вже почорніла
На цих вітрах од горя і од спеки.
Стоять в степу брати мої кургани.
На стольний Київ сунеться навала.
Ми стрінемось. Ми будем ворогами.
Я вже на тебе меч наготувала.
Чужинець ти. І всі ви – яничари.
Турецьке зілля хиже і безнебе.
До тебе в сни приходжу я ночами
за сто печалей від самої себе.
Але не спиниш тінь мою зникому.
Моя душа зболілася в кольчузі.
Я знаю все. Я не скажу нікому,
що ми давно не вороги, а друзі.
Козацький син з козацькими очима,
при чому тут мечеть і той півмісяць?
Із ким ти йдеш?! Орда твого вітчима
Усе на зраді вчинить і замісить.
Рубай мене, прицілься в мене з лука!
О ти, що міг би буть моїм коханим!-
В твоїх очах неміряна розлука,
а ти ідеш на землю мою з ханом.
І це твоя спокута і офіра –
опустиш руку раптом серед бою.
В тобі щемить моя висока віра,
а ти і сам не знаєш, що з тобою.