відповідь Олексію Тичко
на " дві постаті в туманні"
Життя – стерня, з забутими стежками,
Де цвіли квіти, зараз будяки ,
З забутими чарівними словами,
І клятвами про вічне, на роки.
Нерідко слово може розламати,
Те що здавалось цільним як скала,
Та випустивши слово, не впіймати,
Ба навіть вічність буде замала.
В тумані слів так легко заблукати,
І лиш коли, сідає сонце літ ,
Собі ми дозволяємо згадати,
Кохання що не берегли як слід.
В туманI слIв так легко заблукати..
© Copyright: Федик Юрий Михайлович, 2012
Свидетельство о публикации №112091110419
Свидетельство о публикации №112091110419
Рецензии