* * *
Мов хмара землю накрива —
Ту, що зрабіла, та волає
Ясного неба! Ще жива,
Але ж у розпач заглибає.
Бо ми — немов із яничар
І годні все доплюндрувати.
Ну що, ну що ото за чар
Як ліз — і лізе в нашу хату?
У люди вибилися тіль —
І починаєм нелюдніти?
Якби ж то хміль, якби ж то хміль
У голові. Якби ж хоч вітер!
Так ні. Щось глибше! З праоснов,
З прамли, з прадомішок до глини —
Таких, що смокчуть нашу кров
І все доводять до загину...
1994
Мов хмара землю накрива...
© Copyright: Алексей Ковалевский Укр, 2012
Свидетельство о публикации №112091007373
Свидетельство о публикации №112091007373
Рецензии