ОСІННІЙ ЕТЮД
Листя жовтіє, на землю лягає.
Хмарин маржі, небо, в калюжах купає.
Осінні дощі барабанять з вікна
Ритми свої. Значить – літо мина.
Ховає осінь, сивини в коси,
Сліди заносить вже листям осінь.
А серця осінь кохання просить.
Обличчя росить рясним дощем.
Холодна осінь –
Тепла не досить.
Сліди заносить.
На серці щем.
Іще одне літо і осінь минають...
Роки, як ріки течії не вертають.
Рахуй не рахуй, їм нема вороття,
Страченим дням, в осінь мого життя.
Як було гарно на весні і влітку, коли під лагідним
сонячним промінням росцвітало наше кохання.
Коли з вечора і аж до світанку з глибин безмежного неба зірки осявали стежки наших потаємних бажань
І здавалося, що не буде кінця... всьому...
Холодні дощі знов застукали в шибку.
Дні осені й літа минули так швидко.
Помчали кудись, ніби марево сну.
Вже не вернусь і тебе не верну.
***
© Copyright: Константин Гай, 2012
Свидетельство о публикации №112091005900
Свидетельство о публикации №112091005900
Рецензии