Він просто йшов, куди дивились очі.
Годинник вперто роки рахував.
Летіли дні, летіли довгі ночі.
Змінився світ, і він нажаль програв.
На кухні кава охолола,
Тебе чекали тут давно.
Спізнився час, спізнились люди.
Тепер тобі вже просто все одно...
Твої слова не пролунали,
I люди не почули їх.
І замість: «Боже, як так вийшло?»
На землю випав перший сніг.
Його чекали волошкові очі,
Вона благала; «Вчасно повернись!»
Прийшла біда – біда її зламала...
Буває так, бува коли до сліз...
Час
© Copyright: Обуховский, 2012
Свидетельство о публикации №112090808352
Свидетельство о публикации №112090808352
Рецензии