пам ятай мене

ми як спільна чашка, що не має країв, тому що спільна, а в середині навіть не рідина. всередині світ. світ дивних крейзі, і крейзанутих диводумок. спільних думок. і незалежно стійких. а в тій чашці ложка. чому ложка? тому що гарно виглядає. хах. тандем такий. а іноді вона колотить по стінках чашки і викликає бурю емоцій. не роздільно бажаних емоцій. втеча від тиші і різнобій фарфорових пригод, які ніколи не закінчаться, не маючи країв. не маючи дна. без кінця. разом. це ми. і...

ми як дерево. але коріння в небі. воно дивовижно пишне. наче ти робила зачіску весь ранок, а я просто зробив тобі асталавіста бейбі на голові. і ми нікуди не пішли. ми вдома. разом. на дереві. листя моє. ні. листя це ми. листя як основа, кора як одяг. хоча ти напевно така прекрасна без одягу. я знаю це. тому не маю наміру обірвати це листя. і цю кору. поливати незмінно медовою водою. чому? а хіба не заради загадок ми живемо? не заради щастя мріємо? ми мріємо. навіть про те, що маємо. бо ми щасливі. ми спільне ми. наше дерево завжди в просторі, ми не на місці. видихаємо кисень знедоленим. і...

ми космос. нескінченна ілюзія цього світу. в нас не вірять, але ми є. єдине ми. аналізуйте нас роками і століттями. як вбивство кенеді або кенні. не має кінця. а початок давно злився з нашим буттям. він цвіте. перші квіти на тобі, моє листячко. наше листячко. тому що це ми. і...

я ніколи не скажу тобі цього в обличчя. проте ти сама знаєш все без мене. ми знаємо. ми живемо сьогодні і зараз. вчора і завтра. можливо ти вдягнеш щось особливе, я зустріну тебе біля будинку і проведу до найчарівнішого місця у світі. я не забуваю тебе тільки тому, що завжди думаю. думаю про чашку. про дерево. космос. невже так складно бути щасливим?. з тобою ні. але скоріш за все ти прочитаєш це кілька разів. а я буду жити цим, поки до снаги дарувати посмішку тим, хто п'є з нас. тим, хто рве з нас листя. тим, хто не вірить у нас...

пробач мені за це.
та пам'ятай мене.
я тебе кохаю.