...Вино у чаші сяє, мов рубін.
Це ще не Кров божественна, незнана.
От зійде Син – то, випаливши тлін,
ЇЇ вогонь уллє мені у рани.
Гріхи згорять, хоч прокляте зерно
Десь у душі ще паросток залишить.
Я не боюсь, мені вже все одно.
Бо, що було, те Бог в причасті спише.
А те, що буде, кину геть із рук,
Кому тягар потрібен у дорозі?
Бо як ідеш угору – до зірок,
Бери лиш те, що сам нести у змозі.
Хоч і не завжди мудрість можу цю
Я у своїм житті застосувати,
Та буду йти. І дякувать Творцю,
Що я ввижаюсь людям дурнуватим.
Ніхто не спинить вбогого, хіба
У спину пхне, бо спереду не встигне.
Вони спізнились – знань тяжких журба
І так мій стан у серп, дугою, вигне.
Та тим серпом пожну колись хліби,
І на вогні, що в серці, паляницю
Спечу нову! І срібні голуби
Склюють ущент в тім хлібі сім’я нице...
06.12.2012
Вино улито
© Copyright: Александр Зубрий, 2012
Свидетельство о публикации №112090509184
Свидетельство о публикации №112090509184
Рецензии