Нажаль

Ти маєш дещо зрозуміти,
Куди іде цей час?
Чи може серце не боліти,
Від колючих фраз?
Чи тільки тіло відчуває?
Чи також душа болить?
Чи хтось про це щось знає?
А може знає та мовчить?
Як глибоко ми можем ранить душу?
І як відверто можем ми брехати?
Я відчувати все це мушу,
Але не можу вам про це сказати.
І знов над вами хтось сміється,
Болюче слово кинувши у спину.
Я не плачю, це лише здається,
Терпіти мушу, та не в силу.
Я цього вже не боюсь,
Та чогось серце швидко б`ється.
Я за вас щоніч молюсь,
А небо зрадницьки сміється.
Чи то воно так плаче?
Чи то знущається над нами?
А може навіть нас воно не бачить?
Але ж воно говорить, хоч і не вустами.
Ми занадто бідні люди!
Не на гроші, а з середини.
І краще вже, повір, не буде!
Тому, що ми повільно гинем.


Рецензии
Кріс! Задум непоганий і відчуття пережитості писаного є. Все нівечать дієслівні рими і навіть приблизно не рівний розмір строф ( це навіть при моїй нелюбові до класичності). Мені здається, варто було би цей текст трішки підскоротити і підредагувати не-трішки.
Натхнення і щастя!

Гончаренко Олег   31.10.2012 22:59     Заявить о нарушении
Дякую, велике! Я спробую.

Крис Егорова   01.11.2012 00:18   Заявить о нарушении
Дякую, що не образилася. Не люблю рецензувати, взагалі. Тут і ризикнув, бо, насправді, у тебе мав вийти шикарний вірш. Мені здається, ти тільки повертаєшся до мови?
Щасти!

Гончаренко Олег   01.11.2012 10:43   Заявить о нарушении
Та на що ж ображатись. Люблю коли критикують мене, а не просто, байдуже говорять "не погано...". Коли критикують з*являється стимул покращувати свої вміння.:)))

Крис Егорова   01.11.2012 18:25   Заявить о нарушении