Стоїть одинока тополя,
Ні деревця навкруги,
Одна у безкрайому полі,
Яке полонили сніги.
Стоїть нещаслива і мріє:
Той кличе мене уві сні,
Хто Душу застиглу зігріє,
Прийшовши сюди навесні...
О, вітре, мій лагідний брате,
Відкрий таємницю мені,
Коли мені гостя чекати,
Чи треба так вірити в сни?
І каже, всміхнувшись, вітер:
Зернятко лежить біля тебе,
Невже ти його не помітив?
- Щасти, та подяки не треба!
Тополя
© Copyright: Анатолий Леонидович Казаков, 2012
Свидетельство о публикации №112090303128
Свидетельство о публикации №112090303128
Рецензии