літня ніч, що пропахла полином
й гіркуватим відлунням грози,
зупинила час з його стрімким плином,
постеливши на землю місток із лози.
жовті зорі, палаючи в небі,
тихо падали в рОсяну даль.
і, здавалось, нічого не треба -
лиш сердець перестуків кришталь.
і волосся, мов довгі дороги,
і на віях залишки сну,
росою серпневою змочені ноги
ще стежину пройдуть не одну.
і вологе гаряче тіло,
і палкі медвяні вуста
на годину затримали літо
коло холодного джерела.
л тня н ч
© Copyright: Ватерина Колынец, 2012
Свидетельство о публикации №112083000975
Свидетельство о публикации №112083000975
Рецензии
