Як добре,
Ти не знаєш української,
Я можу вільно
Вилитися нею:
Тією, що дарована землею
І матір’ю, із молоком, з дитинства.
А мова чарівна моя, барвиста,
Й сльоза до неї
Приторно-солона…
Тебе я пригортаю ще до лона,
В думках,
Але, вдягаючи намисто,
Уже дивлюся в далеч:
Горизонти,
Мета і ціль,
Цікавість… -
Певно, щастя?
Мені багато досягнути вдасться.
Але тебе любитиму до скону.
(І в тім теж – щастя)…
Щастя
© Copyright: Вита Парфенович, 2012
Свидетельство о публикации №112083007237
Свидетельство о публикации №112083007237
Рецензии