***

Наодинці ще страждаю,
Не плачу але, тихо помираю.
Кохаю палко та й без жалю,
Шукаю очі, що мене тримають.

І треба бігти, треба йти,
Тікати від страждння й жалю,
Та мене міцно так тримають
Твої небесні очі Раю!

І треба відпустити і збагнути,
Що ти не зможешь моїм бути,
Та серце все шепоче "тільки мій",
І біль стиха чомусь на мить.

І треба брати себе в руки,
Забути, загубити що в душі
Але, душа лиш бачить смутки,
І смутки при душі живій.

І треба жити, щось робити
Але, без тебе я не зможу жити,
Без тебе не побачу зливи,
Котра блукає десь єдина.

І треба бігти, бігти ще бестріш
Від тебе. Годі! Настраждалась!
Але ні серце, ні душа не зможуть,
Ти чуєшь? Вже не зможуть бути.

Чекати вічність чи лиш мить?
Все! Годі вже блукати серед мрій!
Але дарма, я знаю, що одна
Чекати буду вічно тебе, знай.

І все, що було тоді сказано- слова,
Все що "і треба"- все не має значення.
Все втрачено. Лиш тільки в значенні-
Твоє ім'я і в пам'яті. Хоча, можливо, втрачено.