Одеська романтика або Я...

В очах попелясте відбилося небо,
Підсмажене сонцем, нагріте вітрами.
І місяць одеський вбирає у себе
Усю метушню. Розчиняє він брами
У ніч, у бездумність, в політ поміж хмари.

Я небо, як тут, українсько-турецьке.
Я хочу за обрієм в море пірнати
І малювати пензлем мистецьким
Вогненні й бузково-пастельні закати.
Милуючись ними, самій покохати.

Я море. Я ритм відбиваю у хвилях.
Нехай моряки цю мелодію чують,
А танець - то шторм. Він вирує у милях -
У штиль кораблі за цим танцем сумують.
І ці силуети в безодні чарують.

Я вітер. Вночі я в розбурханім морі
Станцюю фламенко із хвилями разом,
Без меж, почуттями. Лиш зорі в сувої
Складуться у звичний замислений пазл,
А все вируватиме, як і щоразу.

Щоразу, щороку і кожного літа
Одесу наповнюють різні сюжети.
І знов будуть ночі, і знову творити
Захоче душа на своєму мольберті.
Тут небо, і море, і вітер відверті.

Ніч 28-29.08.12