Я хочу що би ти повільно розстібав ґудзики на моєму платті
З тонкого білого шовку, вони малесенькі і їх багато
А моя сутність в цю саму мить під ним би вогнем палала
А потім я би тебе як ніколи до цього, довго та самовіддано би кохала
Вже коли на ранок я буду пити міцну та солодку каву
Я тобі скажу, що я - це вже не твоя справа
І що ця зустріч була востаннє
Але це усе буде зрання
А поки що 112-й, будь ласка, як завжди
Ось яка вона є, правда.
Правда
© Copyright: Оксана Фащук, 2012
Свидетельство о публикации №112082909354
Свидетельство о публикации №112082909354
Рецензии