Падаєш ми на рамена останнім ангелом,
вдихаєш у ми життя (а шкіра моя дірава) –
виходить назовні, а що не вийшло, то загнило.
Лишень на одежі (твоїй, моїй) пляма кривава.
І ти важкий. І під тобою кістки ламаються.
І в зламану плоть мою влітаєш спізнілим рятунком…
Знаєш, у цьому всесвіті я щось більше за тіло маю.
Ця гра у чуттєвість в мені протікає трунком –
долоні підстав і пий, поки ще гарячий,
а я, як викрапаю до останньої, як скінчуся,
помру нарешті. А ти оплакуй мене й освячуй.
Зостануся на устах твоїх шрамом за співучасть.
Мiстерiя
© Copyright: Мария Лихошерстова, 2012
Свидетельство о публикации №112082900425
Свидетельство о публикации №112082900425
Рецензии