Без прикрас

Ніяк не можу зрозуміти
Чому у нас усе не так?
Роками безлад цей терпіти
У душі вп’явся, як ріп’ях.

Сусіди нам все заважають
І заздрість точить, мов червяк
У світі нас не поважають
Тому й відносяться ось так.

Навпіл громада розкололась
Роками лиш один роздрай
На беззаконня напоролась
Коли наступить цьому край?

Повиростали уже діти,
Онуки дивляться на нас
Вже їм набридло це терпіти
І жити хочуть без прикрас.

Вони міркують по другому
Їм Інтернет прозріння дав
Батькам не вірять і нікому
Гармидер їх уже дістав.

У словоблудді всі погрузли
Нема моралі у людей
Кругом зневіра і образи
Підняти соромно очей.

Європа нас усе повчає,
Як демократію творить
Сама при цьому потерпає
Про це набридло говорить.

Своїм надбанням треба жити
Не плазувати ні перед ким
І перестати уже нити
А будувати новий  Дім.

Свою країну поважати
Навчать цьому своїх дітей
Вона для нас єдина мати
Живе без радісних очей.

А ми, як нерозумні діти
Усе щось робимо не так
Пора уже нам поумніти
І навести у Домі лад.

Щоб розцвіла наша країна
Гордились нею ми усі
Дарила ягоди калина
Й жили у світлій полосі.

А наша ненька хай радіє
Без суму більше на очах
Лад навести вона зуміє
І для дітей, і онучат.