Вона прокралась в його душу
І залишила там, мабуть, сліди...
Ну що ж. Покинути його я мушу
І мовчки з стежки нашої зійти...
Бо що слова, для чого-кого, нащо!?
Нехай вона тепер йому розказує байки.
Я не якийсь там ледар чи пропащо,
Сказали очі-"йди", то ж мушу йти...
Вона забрала вкрала найцінніше
Що є....точніш було в житті.
Та віру в краще я триматиму сильніше
Вона зміцнить мене у майбутті.
Він зрадив долю, сам себе він втратив,
Забув обіцянки очей коханих жар...
І другій дівчині вже ручки ніжні гладив
Й душа летіла в прірву дивних чар.
"Не доля"-шепотіли друзі вірні
Та серце не хотіло вірити очам...
Вона прийшла у дні мої чарівні
Та зпопелила наш кохання храм...
Вона, вона...що я заладила-"ВОНА"
На все дав Бог нам місце й час...
Якби він так кохав, як ті його слова
Ніхто й ніколи не згубив би "НАС"...
Вона
© Copyright: Лёля Капризоля, 2012
Свидетельство о публикации №112082910772
Свидетельство о публикации №112082910772
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.