Пробач мені за перший день,
пробач мені за день останній,
у серці - пізній сон, як ранній,
зостався згадкою лишень.
Історія - одна на двох,
без правил і пересторог,
чужим сюди немає стежки...
- Ти знаєш,
ці твої сережки тобі так личать.
- Дивно.
- Що?
- Давно хотілося почути.
Тепер мовчи, не треба, досить,
посидьмо так.
- А твої коси...
Проміння сонця золотого -
й немає нашого нічого,
новий вже народився день,
чи перший день,
чи день останній...
Пробач менi
© Copyright: Валерий Линник, 2012
Свидетельство о публикации №112082807716
Свидетельство о публикации №112082807716
Рецензии