Її манить зоряне небо
І приваблює тиша села,
Почуттів незвичайних гребінь
У знайомих місцях заплела.
Почуттів золотих колиску,
Та таких, що немає слів,
Наче вічність своє намисто
Кине в щедру тривогу полів.
І згадається все дитяче,
Коли вчили щастя знайти.
І за це ти будеш вдячна,
І добро не забудеш ти.
Та назад не повернеш нічого,
Хоч у пам’яті все ще жива
Незабутніх часів дорога,
Без турбот і проблем голова.
Її манить зоряне небо,
Вона манить ще більше мене,
Так зустрітись з тобою треба
Цим холодним і вітряним днем.
Щоб мої почуття не згасали
І щоб віра не згасла моя,
Я прошу не багато, не мало,
А взаємності на почуття.
***
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112082807167
Свидетельство о публикации №112082807167
Рецензии