Бабусин спогад

Я полюбила те роздолля,
Яке не  бачила ніколи    
І ті смереки за селом,
Що теж тремтіли перед злом.
Як повноводная ріка,
Що вниз з Карпатських гір стіка, -
Так спогади бабусі линуть
В дитинства світ, в свою хатину,
Де різнотрав'я оксамит,
Пісень, традицій колорит.
Де спів, забави, вишиванки,
Садки в рожевому серпанку
І щедрі на гриби ліси,
Поля безмежної краси.
Давно люблю той спогад світлий,
Де люд гостинний і привітний.
А в нього – руки працьовиті,
Що славою віків сповиті.
Та раптом в’яне рож вінок. –
Крізь сон я чую плач жінок.
І навіть діток оченята
Тривогу вміли відчувати.
Лишили спогад за горою,
А біль забрали із собою,
Щоб вічно з ним у серці жить.-
Хоч плине час – душа болить.
Бабуся спокою не знає,
Бо ностальгія не минає. –
Звучить, як сповідь ця відверта
Жива бабусина легенда…
Я чую плюскіт джерельця –
Його відлуння йде в серця.
Я бачу в снах ту чисту воду,
Що живить гілки родоводу.
Дарма, що б’є на чужині, -
Воно таке близьке мені.
З розмов про все це дізнаюсь. –
За долю кращу помолюсь.
Щоб більш ніколи у людини
Не відбирали Батьківщину!
Я про бабусин спогад мрію.
Тепер я серцем розумію,
Чому так часто, рідний краю,
З її думок ти виринаєш…
Той подих лісу навесні
Так само близький і мені.
Там навіть рідним є каміння. –
Земля, в якій моє коріння!..
                2011р.