Голоси...

Ти подивись, на що ти схожий?
 Померти навіть ти не гожий…
 Жалієш кожен день себе…
 (народу)… У світі заздрощів живе…
   
 Погляньте, він в наших руках..
 Увесь збіднілий, сивий птах…
 Тепер нікуди не втече…
 У вогнище його, туди, де більш пече…
 Де від душі залишиться лиш прах…
   
 Нехай горить… Горить до тла..
 Сюди його дорога привела
 Не бійся, хлопче, це воно..
 У пекло щастя привело…
 
 * * * * * * * * * * * * * * *
   
 О ні! Невже був сон?
 Невже потрапив я в полон?
 І де я був? Таке усе було яскраве…
 І відчуття зовсім не мляве..
   
 Це все, напевно, через нього…
 Багатого, що вбив учора…
 Але ж він заслужив на це…
 Грошей бажав він більш за все..
   
 Не знаю, але щось в мені
 Бажає звідси утекти…
 Згадати як усе було раніше…
 Десь у дитинстві, може, десь пізніше…
   
 Побути десь на самоті
 І заглушити голос з середини душі
 Навіщо я накоїв це?
 Я знав, що щастя це не принесе…
   
 І ось я на краю скали..
 Вагаюсь щодо кроку в нікуди…
 Не страшна біль, ні смерть, нічого…
 Є край лише гори навколо…
   
 Думки пусті, коли ти робиш такий крок
 Немає значення ніякий строк…
 Чи це сміливість… Чи може ні…
 Зустрінемось у небутті…
   
 * * * * * * * * * * * * *
   
 Добридень, хлопче… Це був не сон…
 Це був наш голос в унісон…
 Який велів тобі ступати
 Усе забути і пізнати…
   
 Пізнати, що немає небуття…
 І там де зараз є – немає вороття…
 Так в пеклі ти… Здивований?
 І дивишся неначе зачарований…
   
 Беріть його… Немає сенсу вже кричати…
 Тепер у нас ти… Буде, що пізнати..
 У тебе ціла вічність на яву…
 Відпрацювати прокляту вину..