Саул

                I

“Заграй мені мелодію забуту”, -
Саул Давида попросив.-.
“На душу, в ланцюги закуту
впаде хоч крапелька роси.

Згадаю юність світанкову,
Надії ясної зорю,
Свого дитинства мить чудову.
Заграй, юначе, ти царю”.

Торкнулись струн легенько пальці,
Упали коси на чоло,
Рука і ліра, наче в танці,
Мелодія приносила тепло.

Саул полегшено зітхає знову,
Відвлікся, давнє пригадав,
Неначе щось збагнув раптово,
Підвівся, волю почуттям віддав.

Злий дух від нього відступав порою,
І серце заливалося слізьми,
Саул ставав самим собою,
Але лише перед людьми.

Господь для нього був далекий,
Він славу світу полюбив,
А гріх здавався невеликим,
Який Саула погубив.

Він діяв поспіхом, без Бога,
Благословення утрачав,
Ставала хибною дорога,
Та він того не помічав.

Та ж послух Господу - це краще,
Ніж  хлібна жертва,
Господь вже більше не пробачить
Душа Саулова зачервстла.
 

II

Звучить мелодія арфіста,
Як плескіт тихої води,
Прекрасна, світла, чиста,
Як Божа ласка завсіди.

Ці звуки, мов краплини меду
На душу змучену, сумну.
У них знайдеш душі відраду,
Блаженства радість неземну.

Саул колись серед пророків
Господнє слово провіщав
В величності минулих років
Його Дух Божий навіщав.

Господь Його обрав на царство
“Хай живе цар!” - гукав народ.
“із ним уславлене вояцтво
Досягне визначних висот”.

Саул в Ізраїлі царює,
Із чаші слави п`є до дна,
Господні війни він воює
І не чекає злого дня.

Шляхетних погубила слава
В могутніх відійняла силу
Порожньо мудрих відіслала
І дехто спасся лиш насилу.

В Саула підкосились ноги,
Коли він слави скуштував
Забулись мудрості дороги,
І він їх більше не шукав.
 
III

Десь тихо музика лунає,
Саул сидить в своїх покоях,
Повільно цілий день минає,
Але в душі нема спокою.

Юнак Давид на арфі грає,
Виразні очі опустив.
Хвалу Творцеві він складає,
Який усесвіт весь створив.

Саула мучить гостра думка:
“Народ уславив не його
А в цього скарбів - тільки сумка,
І гуслі має лиш всього”.

І він у заздрощах і гніві
На нього кинув погляд свій
І спис в недоброму пориві
Метнув раптово сам не свій.

Давид два рази ухилився
(Вони були лише удвох)
Саул злякався, зупинився,
Адже з Давидом завжди Бог.

О, гріх, отрута смертоносна
Паралізовує усіх!
Душа його не переносить.
Долати треба кожен гріх

Пожадливість-гріху початок,
А нелюбов ненависть зве,
Лишається гіркий осадок,
Стосунки добрі розірве.

Давида від очей подалі
Саул відправив на війну.
Що їх в житті чекає далі?
То з часом я це осягну.
 

IV

В Саула очі невеселі
“Чому зажурливий, син Кішів,
Не гарні царськії оселі?
Не маєш хто б тебе потішив?

А може втратив друзів вірних,
Чи син від тебе відвернувся,
Чи маєш в царстві непокірних,
Із бою зверхник не вернувся?

“Господь,і не відповідає”, -
Поклалась зморшка на обличчі,
І значення багатство вже не має,
В очах Святого не підвищить.

Господь у милосерді вічний
І в святості Своїй незмінний.
Хто міг дивитись Йому в вічі?
Хто залишався завжди вірним?

Шляхи людські завузлуваті
І хто їх може дослідити,
Що перед Богом вони варті?
Він має право розсудити.

Хто путь свою провадить вірно,
А хто викривлює дорогу.
Хто учиняє непокірно,
Той заслуговує докору.

Зі злом забава небезпечна,
А марнославство губить душу.
Господня милість безперечна,
А покарання непорушне.

Господь, протягуючи руки,
Просив Саула зупинитись,
Та він відкинув запоруки,
І перестав навіть молитись.
 

V

Давно події ці минули,
І порохом затерся зміст,
Спокійним сном давно заснули ,
Ніхто як є не розповість.

Саул помер в бою нерівнім,
Розбите було військо вщент,
Затихло в серці непокірнім,
Прийняла свого сина смерть.

Сіонські дочки не втішались,
Старезний сльози проронив.
Гріхи колишні розвінчались
І канули в безодню днів.

Лиш Слово Боже не минулось
Нетлінний приклад це для нас,
Щоб ми від нього научались,
Творили Господа наказ.

Та не завмерла світла ліра,
Що Бога славили на ній .
І із Священного Псалтира
Звучить в віках до наших днів.

І муж, що був по серцю Богу,
Гріха відкинувши печать,
Провадив добрую дорогу
Короною царя вінчавсь.

І ліра та в руках Давида
Не замовкала і на мить
Він славив Господа  завсіди.
Вона ідосі десь звучить..

Богонатхненні, чисті звуки
Утішать змучені серця,
Щоб із Всевишнім без розлуки
Дійти до щастя, до кінця.

7 лютого 2000 року.