Я осінь бачу наче вперше,
Вона щоразу якась інша,
Її ніхто не перевершить,
Не розповість і не напише.
Вона поглядає з під лоба
Очима кольору бурштин.
Її примхливість справжня спрба ,
чи бути сонцю, чи дощу іти.
Тихенько осінь, щось шепоче,
Про вічне й те, що лиш на мить,
Це листя, що тепер тріпоче,
Ураз зірветься й полетить.
Я мимоволі зупиняюсь,
Стою і думаю собі,
А потім зовсім забуваюсь,
Осінній віддана журбі.
Я ос нь бачу наче вперше
© Copyright: Наталия Кадин-Фесенюк, 2012
Свидетельство о публикации №112082607412
Свидетельство о публикации №112082607412
Рецензии