***

***

Шумить пустеля монотонно,

Іде арабський караван,

Беззвучно, стримано, синхронно.

Пустеля, наче  океан,



Безкрая, аж до виднокола,

Січе пісок все по лицю.

Пустеля неосяжна, гола

І шлях відкриє лиш знавцю.



Малює вітер по спіралі.

У вирі, в пристрасті думки.

Тмяніють цінності вже сталі,

Дається втома  вже взнаки.



Поводирю   в путі  покірні,

Уважність справжній тут покрів,

Йому відомі стежки вірні.

Та час збира й поводирів.



Коли б дослухалась поради

Недоброзичливих людей,

Прийняла б інші вже засади,

Була б слугою й тих ідей.



Пісок часи рахує й нині,

У думці слово вчителів,

У мандри кличуть мрії вільні.

Шукає серце добрих слів.


Рецензии