Безумство

Пробач. Я знаю те, що винна.
Тебе не цінувала я.
І зажди більшого хотіла,
Прости мене, моє життя..

Все так, як ніби не зі мною,
Це дивно, страшно та пече,
В душі безмежна купа болю,
Надій скалічених  тече.
 
Все марно, знаю, не повернеш,
Ті миті сповненні усім,
Що серце щиро зігріває,
Дає тепло, надії, сил...

Сльозами вітру я заплачу,
Та серце вже давно пусте.
І я живу людей не бачу,
Людей не помічаю я .

Нестерпно це, як ніби куля,
Розбила вщент моє життя,
Та не знаходжу навіть краплі,
Ні краплі свого каяття…

Життя проходить, я тікаю,
Сховатись хочу, утекти.
У небуття поринуть з вітром
З дощем з лиця землі піти .

Це чудно, знаю, відчуваю,
Я наче зовсім не в собі..
Та що робить не уявляю,
Не зупинить жахіття ці.

Я посміхаюсь, та це дивно,
Коли душа  в огні  тремтить,
Коли  нутро живцем  палає,
І серце трепетно  щемить.

Як на частини роздирають,
Дивакуваті голоси.
В шаленім полум’ї згорають,
Безумні гомони душі.