В когось горе виллялось навшпиньки.
Я навіщось усмішку зібгав.
Невситимо каркнув та, ба більше,
розсміявся, як звіриний хам.
Швидко люди виросли з підлоги
од жаского потребу вершин,
закричавши ненавистю зморщок
доброти на злодіїв аршин.
Я й до того був достатньо зможним
бачити ув світі чудеса,
та нараз провірив зором, хтозна,
чи не виріс-от подібно й я.
А тим часом геть розгарячились,
двигоніли стогоном і чимсь,
схожим на брунатно-стиглу вицвіль
лайки, рознегарної всуціль.
Симультанністю ударив дідько,
я й не розібрав який, мене.
Це, подумалось, за те, що мілко
силився я ротом дати теньк.
А коли почав, як всі, кричати,
голосно вигукуючи мат,
хоч не так ненатло, та одначе,
всі під землю вистіклися враз.
Згодом зрозумів, той гвалт зчинився
найймовірним чином на мій хвіст.
А як лаявся на свій починок,
то, виходить, вбив бабусю-злість.
виллялось
© Copyright: Говоров Андрюша, 2012
Свидетельство о публикации №112082105655
Свидетельство о публикации №112082105655
Рецензии