Голос
Щеміло серце від розмов. Чому життя здавалось раєм?
ЇЇ помітив у вікні, в автобус вскочив, мов без віку,
Чи цим завдячувать весні? Струнка, вродлива, не без шику.
Та ні, не це, флюїди йшли, зайнялось те, що звуть коханням.
Так один одного знайшли в міському транспорті. З проханням
Звернувся він: «Ось, на білет Ви передайте для одного».
А тембр солодкий, наче мед, вона не чула ще такого.
Не повернутись не змогла, як очі ті пройняли тіло!
В його літах краса була, хоч сивина волосся вкрила.
Переглядались ще не раз, зупинка спільна об’єднала,
Іще б сказали пару фраз, вона у коледж поспішала.
Могла б забути – мед липкий. Знайомий голос за спиною
Такий ласкавий і м’який: «Тебе знайшов, побудь зі мною».
Не відмовляла. Кожну мить вважала променем надії.
Спостерігала, як він спить, які у нього гарні вії,
Як шепотіли губи: «Йди, іди до мене, миле злато».
І шовк спадав: «Твоя, веди, у мене час цей не відняти!»
Чи вміють голуби, як ми? Птахи, не люди, їм - у простір!
І не обнімуться крильми. Як все витримувала постіль?
Питали подруги: «Він звик..., тобі молодшого не треба?»
А у души хіба є вік, він і коханню без потреби.
Летіла осінь золота, листки вкривали скло в останнє.
А у кімнаті - теплота чи то вечірня, чи то рання.
Мов той художник-віртуоз змалює хати, заметілі,
Так на вікно лягав мороз, й сльозами лив від рук спітнілих.
Відкрила штори, вже весна, і всі сюжети сонцем змило.
Дивилась в новий день - сама, те юне тіло шаль зловила.
Він буде з іншою, а їй лишилась згадки на прощання.
Вони - примара у вікні, і чашка чаю не остання…
(17.08.12)
Свидетельство о публикации №112082103319
Чарiвная дитинка...
Аж хочеться нестримно
Зiсмикнути кофтинку...
Чудова поетична драма, Оленко! Психологiчний стан ЛГ детально i дуже точно розклали на... нейрони! Безумовно сподобалося!
Станислав Сергеев-Славянский 19.03.2016 20:23 Заявить о нарушении
Елена Каминская7 19.03.2016 20:40 Заявить о нарушении