Стрілки-ножиці годиннику життя
Без жалю і без болю ріжуть тіло
Секунд моїх із залишку буття,
Польоту в вічність кроять безтілесні крила.
Я хочу озирнутися назад,
Відчуть тепло кохань минулих хочу…
Дивлюся вгору на безмежний циферблат
І металевий меч об камінь точу.
Не повернуть назад, хоча би зупинить,
Гігантський млин насіння часового,
Хоча б одну сховать зернинку-мить
Від ока нашого всевидящого Бога…
Забрало вниз, метал стікає з пліч -
Мов Дон Кіхот, закований у лати,
Стою, стискаючи сріблястий меч,
Не боячись жорстокої розплати.
Крик відчаю вичавлюю з грудей,
Меча здійнявши до самого неба,
Іду на злет, не помічаючи біди…
Що маятником гільйотинним пада з неба…
Стрілки-ножиці годиннику життя…
11-13.08.12
Час
© Copyright: Валерий Валуев, 2012
Свидетельство о публикации №112082103150
Свидетельство о публикации №112082103150
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.