Мiсто, люди i я, або конфронтацiя

 (м.Умань)               

Місто штовхає мене у сніг,
Мяко стелить і боляче б'є,
Знову підхльоскує мій біг,
Їсть моє тіло і кров мою п'є.

Люди поглядами і словами,
Мов би сіллю і батогами,
Змушують жити,
Приводять мене до тями.

Люди хрестяться на дзвiниці,
Тонни свічок переводять в церквах,
А вийдуть — і ближньому вирвуть зіниці
З метою на інших навіяти жах.

Люди носять чужі стигмати.
Мабуть зкачані з інтернету.
Там багато можна зкачати -
Подумаєш - ніч якусь не поспати!

Місто рятує мене від мене.
Я - недовірлива і невдячна...
Так, у нас із ним не взаємно,
Я не врятую його. Однозначно.

Місто засвічує світлофори -
Можна, не можна, так, ні...
Місто бере над людьми гору -
Сьогодні голубить,а взавтра позбавить платні.

Місто вкрало мене в мене
І продавало мене, продавало, -
Кому погодинно? Кому поденно?
Декому навіть задарма давало.

В міста мене залишилось мало -
Зовасім трішечки, на самому дні.
Що ж залишилось мені із мене?
Що ти лишило мені?

Боже! А дай мені трішки сонця!
Холодно, боляче й так абстинентно!
Хоч кілька доз, кілька порцій
І я доживу свій діагноз латентно.

Місто любить своїх героїв!
Вже багатьох залюбило до смерті.
Безцінних, беззахисних, дивних гоїв -
Дешевших за фото й статтю в газеті.

Люди, а ви любите місто?
Любимо, аж до смерті! Любимо, аж до сліз!
І дітки люблять наші обдерті,
Надто, коли в холодильнику пусто,
В квартирі тісно,
Й рахунків в кутку врожайний покіс.

Місто годує людей хлібом
Кого із руки, а кого з кулака
А потім їх згодує хасидам
Що голова, коли легка рука?

Місто вкриває мене снігом,
Місто вдягає мене в біле,
Місто дарує мантію з віхол.
Я не беру. Я ще не простила.

16.02.12.