Первое искушение

Перша спокуса

                "Мені  тринадцятий  минало…"
                Т.Г.  Шевченко 

Мені тринадцятий настало,
Війна гриміла над Дніпром,
Військові в хаті їли сало, 
Й пили горілку за столом.
Пішла на зустріч з батьком мати,
А в нас сусідонька жила,
Коли на ніч лягали спати,
У постіль тож мене взяла.
Сказала, щоб я не вагався,
Лежав у ліжку там, де край.
"І хто б до тебе не звертався,
Від мене, хлопче, не вставай!"
Та й справді, нічого гадати,
Лиш тільки в хаті зсутеніло,
Схотіли п'яні з нею спати,
Хотілось хлопцям її тіла.
Та не вдалося: я в заваді,
Як найсуттєвіша з причин,
Бо як сказала тій громаді,
Що я  то, ніби, її син!
Лише один засумнівався,
Мене вже набік повернув,
Стягти із ліжка намагався,
Дарма, тож поряд і заснув…
                * * *
Вже поснули всі у хаті,
Тільки я не можу спати…
Спить праворуч захмелілий,
Зліва – жінки пружне тіло,
Отож вільно, чи не вільно,
Притуливсь до неї щільно.
Мов хто кинув у піч хмизу,
Запалало в мне знизу,
Затяжіло проміж ніг,
Чую: я теж – чоловік!
Осмілів, вже будь що буде!
Поклав руку їй під груди…
Мабуть спить… Тоді рука
Опустилась до пупка.
Пальцем ямку поторкала,
Ще нахабнішою стала,
Вже без сорому, злегка
Доторкнулася лобка,
Злегка гладила волохи,
Що аж млосно стало трохи…
Руку геть забрав, я вмить –
А якщо вона не спить?
Може спить, а може чує,
Раптом так відреагує:
"Як же, хлопче, ти, посмів,
Задирати мій поділ?"
Як причетний до крадіжки,
Підібгав я руки-ніжки,
Принишк, мовчки позіхнув,
Й непомітно теж заснув…
А проснувся на світанку –
Спить сержант, задрав горлянку,
Зовсім пусто край стіни,
Бо нема вже там жони.
Ой, як страшно після ночі
Подивитись в її очі!
Як морозом та по спині –
Зустрів очі її сині,
Та до того ж, як на гріх
В них стрибав глузливий сміх:
"Теж потуги чоловічі?
Ти ж молодший мене вдвічі,
Йди, напийся із криниці –
Ще малий для молодиці!"
Та ще маю вам додати:
Як прийшла додому мати,
То сказала, на мороку:
"До Наталки, що б – ні кроку!"
       * * *
 Авторский перевод:

Первое искушение

В тот год тринадцать мне настало,
Война гремела над Днепром,
Солдаты в доме ели сало
И водку пили за столом.
Ушла на встречу с отцом мать.
А в нас соседушка жила,
Когда на ночь собрались спать,
В постель к себе меня взяла.
Сказала, чтоб я не смущался,
В кровать ложился в самый край,.
«И кто б к тебе не обращался -
Ты жмись ко мне, но не вставай!».
И правда, нечего гадать -
Как только в доме потемнело,
Хотели пьяные с ней спать,
Парням хотелось её тела.
Да не пришлось, я был помехой
Наизважнейшей из причин:
Она сказала всем без смеха,
Что я её родимый сын.
Только один в том сомневался,
Меня уж набок повернул,
Стащить с кровати собирался,
Не смог, лег рядом и уснул.
                * * *
В доме спят все, тишина.
Только мне вот не до сна:
Справа спит сержаант бухой,
Слева – женский торс тугой,
Произвольно, без затеи
Прижимаюсь к ней плотнее -
Будто кто костёр зажёг,
Запылало между ног!
Поднялось  «место причинны»,
Возбудился, как мужчина.
Осмелел, уж будь, что будь!
Сунул руку ей под грудь…
Будто спит… Тогда рука
Опустилась до пупка,
Пальцем ямку поласкала
И ещё нахальней стала:
Без стыда уже слегка
Дотянулась до лобка,
А, волос погладив пух,
Мне перехватило дух…
Руку я убрал тем сыт -
Вдруг она совсем не спит?
Может спит, а может нет,
Что скажу я ей в ответ:
«Разве, мальчик. я велела
Трогать мои части тела?»
Ощутив чувство тревоги,
Подобрал я руки-ноги,
Притих, молча позевнул,
И, не помню как, уснул,,,
Просыпаюсь утром рано,
Спит сержант, храпящий рьяно,
Пусто слева от стены,
Нет, уж там ничьей жены.
Ой, как страшно после ночи
Посмотреть ей прямо в очи!
Как мороз на спину враз -
Встретил взгляд тех синих глаз.
Да к тому ж там, как на грех,
В них плясал издевки смех:
«Что – желание мужское?
Ты ж моложе меня вдвое!
Так пойди испей водицы -
Мал ещё для молодицы!»
Да к тому ж, должен сказать,
Как домой вернулась мать,
То велела, под присягу:
«Что б к Наталке ты – ни шагу!»
                23  апреля 2019 г.
 

Коллаж взят из интернета