мо вуха

Бути так складно і нереально.
Тут не потрібні і факти.
Знеєте, для нормативного акту
треба гравців наднормальних.

Ось я виходжу без жодних регалій,
десь і звичайний, а десь і огидний.
І – сутність всіх їх, і трохи надійний.
Я – громадянин строк правого правознавства(!).

Вже тепер на бумазі я точно буду.
Неважливо, клеймо з головою в друзях.
На її синьму контрформаті
                мої вуха
неначе
                вушонки і ростуть
не з тієї амплітуди.

І те, що бездумно і без потраплянь,
дуже хороше сьогодні.
Друк сказав, що конформіст він й годі,
щоб я став таким близьким
                і також недалеким іваном.

Але ж я шукав, нехай непостійно.
Чому навкруг тиск
від околиці?
Хочу висказатися; точно.
Адже комусь треба? Незважаючи на стіни.

Я такий же реальний.
І законослухняний.
       Двічі!    
Я на бумазі є. Ну і тфу!
Я в житті є. Ну і тфу!
А під друком чужого паперу як же?