Ти колись мав змогу рухи вищі
споглядати настовбурчено.
Вийшовши з надвірок у затишшя
гамору, все знітилось на дно.
Там стоїть гарсія лорки пагін,
помахом полишений одним.
Арагона схлипує незнаність.
І багато хто лишився з ким.
Українцтво, що, либонь, не знаю.
Вимагаючі собі свідоцтв
і трипілля, і присмерки раю,
кращого що було на землі.
Задивившись у несвітськість нести
дарок свій, знеможений лежу.
Чхає з розпачу любови й чести
високості роздавальний джгут.
Ти колись
© Copyright: Говоров Андрюша, 2012
Свидетельство о публикации №112081908646
Свидетельство о публикации №112081908646
Рецензии