Про любов

Я хочу сказать про любов,
Хай кожен уважно послуха.
Там, де скипає кров,
І де закоханий по вуха.

Що почуття це вважає собою,
Що несе в світлі голови нам?
І що робить із тим хто буває
Закатований цим почуттям?

Я скажу, що я думаю з цього,
Ти слухай мене з завзяттям
Щоб не було потрапляння гіркого
Краплі дьогтю у бочку з життям.

Для мене любов спершу – радість.
А потім – наївний мотив,
Любов – це звичайно зухвалість
Життя – як постійний надрив.

Ти будеш комусь покоряться,
Постійно комусь догоджать,
Комусь будеш в ноги стелиться,
І у комусь ти будеш втопать.

Ти будеш радіти, що знову
Ці крила над лугом несуть,
Ти не чутимеш тоді мови,
І не зможеш збагнуть її суть.


Та рутина чуттів цих глибоких
Зламала немало життів.
Застигши в світах одиноких
Злощасних обов’язків.

Ти втомишся жить сподіванням,
І вірою в щастя твоє.
Тобі лиш потрібно, щоб щастя,
Вважалося тим, що ти в когось є!

Кохання взаємне – не треба!
Любити тебе – мусить інший, другий,
Смакуй життя наодинці,
А кохання відкинь, наче спогад дурний.