А може я люблю

Підніми голову вгору,
Широко очі відкрий
Подивись на усе це прекрасне
У щирі мрії полинь.

Краса та, про мене, - отруйна
Смакує її лише той
Хто із усмішкою невтомно
Всі заходи і сходи сонця полічив.

Ти знаєш,
Це прекрасно, - отак на світі жить
Та я не розумію правди
За що життя невпинне мушу я любить.

А може я люблю
Люблю когось, як море землю любить,
Люблю когось, як вітер прагне пустоти,
Люблю, як ластівка весну голубить,
Ймовірно, ця любов є ти.

Тобі відкрию тайну:
Життя люблю я більше себе,
Та от не знаю як його любить
Прошу: відкрий мені цю чарівливу мить.

Може ти заведеш?
Мене у світ чарівний?
Спиняється де часу плин
Де барвами квіте невпинно,
І з віком грається прозорий дим

Де сосни не стоять столітні,
Самотні, кинуті, німі.
Нема де вічності прокляття,
Віч-на-віч залишитись в однині.

Там, де блукають щирі душі
Де світло розуму, як день росте,
Де не потрібні тяжкі ноші
І де любов серця всі береже.

Та світ цей і для мене теж потрібен,
І поки відчуваю смак трави.
Хоча, можливо, я й не одинокий
Зі мною і для мене ти живи.