Розірвані слова забули свій поріг,
Тремтливій посмішці немає де подітись,
І тисячі листів, як тисячі доріг,
Сплетуть у єдність наші діти.
Хоч почуття мої, як трави восени,
Перетворилися на холод і отруту,
Ти звідси душу темну не жени
У суперечці мрій розкуту.
Я буду вірною дорогою іти,
В передчутті чуття замріяної ночі.
Яскравій зорі будеш рівний ти,
Я буду ніжністю. Мій світ – то твої очі.
А навесні розквітнуть гроні снів,
І маки полонять твої бажання,
Почуєш солов’їних пісень спів
І сумуватимеш – востаннє.
25.12.05
Розiрванi слова забули свiй порiг
© Copyright: Оксана Куянцева, 2012
Свидетельство о публикации №112081900400
Свидетельство о публикации №112081900400
Рецензии