Собаки плачуть

Не стало батька, вже пішла від нас і мама,
Давно їх душі вознеслися до небес
В обійсті пустка поселилася з вітрами.
Але його ще сторожує вірний пес.

Барбос старий вже, бо ж собачий вік короткий,
І вже на очі трохи став недобачать.
Без хазяїв був сам, як палець одинокий,
Його сусідка узялася доглядать.

Та з двору йти Барбос нікуди не збирався,
Як дід старий на сонці боки свої грів.
Село лягало спати – він же не вкладався –
До неба писок піднімав і тоскно вив!

Після розлуки, після довгої тяжкої
У двір батьківський тихо увійшла я знов –
Мені назустріч вже ходою нетвердою
Старий, сліпий собака ледве-ледве йшов.

Присіла, він лизнув лице моє гаряче
Від хвилювання вже ні слова не сказать.
І раптом збігла по щоці його собачій
Й мені на руку капнула гірка сльоза.
......................................

Собаки плачуть, ви повірте, люди, плачуть!
Їх сльози котяться, великі, мов горох…
Собака ждатиме і вам усе пробачить
Бо ви для неї Друг і Цар і Бог!


Олена Бондар (Бондаренко)