Я на волю відпустив пташку,
Хай летить, і в'є гніздо свОє...
Щось на серці нині так важко,
Мов печалi пронеслись роєм.
Пронеслися, обпекли жалом,
Слів нема, лишень одні жести...
А кохання, як завжди, мало,
Та не в силах вже його нЕсти.
До води стоїть вербА, плаче,
Сяде сонце десь за край світу...
І зів'яли у душі наче
Всі вчорашні польові квіти.
Я і сам би полетів в небо,
Та потрощені, на жаль, крила...
Видно долі так моїй треба,
Щоб із серця - кам'яна брила.
Я сумую за її словом
Цілі дні і всі довгі ночі.
До грудей би пригорнув знову,
І дивився б у її очі.
Я на волю вiдпустив пташку
© Copyright: Ярослав Лапкевич, 2012
Свидетельство о публикации №112081508114
Свидетельство о публикации №112081508114
Рецензии
Ну, почему и как?! сильная боль может рождать такие прекрасные стихи?! !!!
Читаю, и самой больно... до слёз...
Зара Норд 15.09.2012 15:06 • Заявить о нарушении
Читаю, и самой больно... до слёз...
Зара Норд 15.09.2012 15:06 • Заявить о нарушении
Все, что считается хорошим, проходит через боль. Так мир устроен
Ярослав Лапкевич 15.09.2012 15:35 Заявить о нарушении
Ярослав Лапкевич 15.09.2012 15:35 Заявить о нарушении