придорожня зустрiч

Такий розпачливий синій – тільки на небесах

на небеснім цвинтарі…

Там лежать літаки

і пілоти блукають хмарами.

І коли ти ще сонний мої пальці тримаєш в руках

я спиняюсь на слові, літері

споглядаючи з-під руки

незбагненну, сповиту чарами

малесеньку церкву, із синьо-прозорим куполом

зірками увінчану,

наче небесну царівну

серед зеленого простору

Я заспокоюю серце, щоб не так сильно гупало

перед цією вічною

схожою на лебедівну

з самого небесного острову

Такий синій захоплює подих, така світлість охоплює душу

така тиша вранішня попід трасою

де машини летять, не спиняючись

водії, не спиняючи погляд

на маленькій, білявій церквичці – один вид її серце зрушує!

я би вислизнула з самого ранку, над твоєю терасою

промайнула би, не вагаючись,

забуваючи острах, годі!

Ось вона, заповітна маленького серця ніша!

Ось вони, заповітні таїни

Ось вона, випадкова зустріч

До якої –  з машини один і ще один крок.

І яка б не стояла навколо глибока, поважна тиша

на цій світлій липневій окраїні…

Вона лине, ранкова, навстріч

із синім як небо, куполом, і оберемком

золотих наче з неба

зірок.

10-11.07.2012