Ми ще вiльнi!

Сплять тумани в своїх ровах,
Гублять роси по конюшині,
І нічний неспокійний птах
Перелистує  хмари сині …

А чи місце у вас тут є,
Щоб не просто коптити небо?
Можна місце мені моє?
Та й прошу ж,не заради себе …

Бачу, ділите…  Вже віки!
І без сорому, і невтомно!
Бачу, все у вас тут навпаки,
Все по-тихому  -  автономно!

Лиш небес не діліть на два –
Арифметика тут не діє!
Тут спочатку були слова
Так і досі …  Чи хтось посміє?

Отже, кожному небо своє!
Ми такі забагатогранні!
В нас у грудях по серцю є,
Та чомусь не співпали грані …

Кожен житель повинен тут
Лиш зростити собі по дубу,
Учинити над ближнім суд,
І за око – вибрати очі, а за зуба – вибити зуби.

Ми заслуги несем в зубах,
Надриваємось ще на старті,
А удома приватний страх
Нам шепоче, чого ми варті.

Ми іще на диво живі,
В нас у кожного по планеті !
І будують серця криві
Й зайві лінії на портреті.

Геометрія дивних ліній
Так невтомно малює долю,
А програє прямій і рівній,
Що відпустить душу на волю!

А останній лише зітхне,
Вип'є кави зі своїм страхом  -
Не любили вони мене,
Ці тупі, тонкошкірі невдахи.

Вечорами мулький стілець
Буде тиснути нижче спини –
Він зітхатиме  – «Хай йому грець!
Та, таки ж, не хлібом єдиним!»

Отже, правду казав той невдаха,
Що один не воїн у полі,
Що один – у небі не птаха
І один – не король на троні

Хтось із вас іще просто є.
Просто чухається, просто мріє …
Хоче – плаче, а хоче – у небо плює,
А очей підійняти не сміє.

Мовчки корчаться наші стежки
У судомних потоках часу –
Он де черга  – дають мотузки,
Он де інша – в сіреньку масу.

І розпачливо зойкнув час,
Аж живопис завмер на стінах!
Там світанки іще без нас.
Нас немає ще. Ми ще вільні!

08.08.12